Я думаю, що для вас, як і для мене, це зовсім не таємниця, що абсолютна більшість людей на нашій планеті не знаються на живописі. Правду кажучи, я сама далеко не фахівець у живописі – маю про нього лише загальне уявлення гуманітарія, хоча моя галузь серед гуманітарних наук, звісно, інша. Тож про живопис я вирішила розпитати у фахівця. Я поставила кілька запитань мистецтвознавиці – спитала про те, про що ви, певно, хотіли б знати, але самі запитати, мабуть, посоромились би :- ) А я не посоромилась, бо ця мистецтвознавиця – моя старша сестра (і, повірте, у своєму житті я розпитувала її і про більш сороміцькі речі )))

Сьогодні я хочу написати про те, як можна виховувати дівчат і хлопців, переглядаючи разом і обговорюючи з ними художні фільми. Цей допис буде переважно про фемоптику. Я розповім вам, що це таке, як її налаштувати собі і дітям. Ми поговоримо про кіно, я поділюся своїми враженнями про два десятки фільмів, а наостанок проаналізую з погляду фемоптики нові підліткові кінохіти. 

Свій перший есей у новому блозі, дорогі друзі, я хочу присвятити важливій, на мій погляд, темі, і розказати вам зі свого досвіду, звичайно, як не втратити (або й навіть здобути) здатність до творчості, коли навколо війна і лихо.  Звісно, я думаю, ви розумієте, що мова не йде про такі моменти війни, коли треба всі зусилля спрямувати на виживання. Хоча якщо в такі моменти щось народжується, то це завжди дуже сильні і приголомшливі творіння. Я хочу написати скоріше про періоди нескінченного монотонного смутку і невизначеності, фантомної чи реальної потенційної небезпеки, страху за близьких, скрути і фізичного дискомфорту, в якому опинилося багато людей через війну, зокрема і я.