Про мене

Вітаю вас, мої друзі і незнайомці! Зараз ви перебуваєте в моєму царстві – у світі моїх думок, винаходів, почуттів і вражень. Це вже мій третій блог, моя третя спроба організувати свій простір у цифровому вимірі. Перші дві спроби, я вважаю, були дуже успішними, кожна з них виконала свою функцію і віджила. 

Отже, третя спроба. 

Мій блог традиційно називається “Альчеста”. Це рідкісне ім’я не є моїм псевдонімом, це просто назва, яка невидимими нитками поєднує мене з моїм улюбленим письменником (Майком Йогансеном – для тих, хто не в темі). Ім’я моє Анна. Я панянка, народжена в Україні, і нею виплекана, панянка, яка згідно з офіційною статистикою тривалості життя в Україні вже розпочала свою другу життєву половину. Якими б відвертими чи дратівливими не були мої розповіді, я ніколи не ховала свою особистість під жодними масками. Якщо ви були свідками моїх попередніх блогерських спроб, то ви обов’язково пізнаєте в моїх нових історіях і мій письменницькій стиль, і мене саму 🙂 

На бічній панелі сайту ви знайдете посилання на мої акаунти в фейсбук та інстаграм. Я не люблю соцмережі, і не дуже вмію ними користуватися – це є однією з причин, навіщо мені потрібен для власних думок і проєктів аж цілий персональний сайт, але з цих сторінок ви зможете зрозуміти, що я реальна людина, яка живе своїм хоч і трохи дивним, але цілком людським життям (і що у мене навіть є друзі :-)))

Розкажу вам трішки про себе. Я народилася на початку 80-х в Україні, окупованій совєтами. Через кілька років після мого народження вибухнув Чорнобиль, і потім пішло-поїхало. Тож я пішла до школи ще з пикою лєніна на грудях, а закінчила її вже з медаллю із зображенням величного тризуба. Я багато чим займалася протягом свого життя, і весь час безперервно вчилася. Важко знайти себе у світі, де все так стрімко змінюється. Я почала писати різні тексти з вісьмох років, тобто фактично відтоді, коли взагалі навчилася писати. Я писала багато і в різних стилях, але ніколи не замислювалася про професію письменника, адже моїм головним життєвим прагненням було змінювати світ на краще, і здавалося, що письменник – це надто дрібно для такої великої мети (насправді ні, але тоді я ще про це не знала). Тож я готувалася стати правником, та сталося так, що якісь неймовірні нитки долі все одно привели мене на філологічний. Зараз, вже маючи значний життєвий досвід, ще одну професію і безліч різних захоплень (від музики і моди до фізики і ботаніки) я точно знаю, що моя чудова (НаУКМА) базова гуманітарна освіта стала тим самим фундаментом, який дає мені можливість розуміти сутність речей, з якого б боку я на них не дивилася. Тепер уже я адепт гуманітарної освіти і всіляко її всюди пропагую, а особливо тим, хто прагне змінити світ на краще. 

Десь року 2007 я відкрила в собі блогера. І тут мені подобається уявляти, як у першому класі моя люба перша вчителька запитує мене: “Аню, а ти ким хочеш стати, коли виростеш?” І я з пикою лєніна на грудях їй гордо відповідаю: “А я хочу стати блогером!” Та насправді такого не було, бо я, як і більшість чернігівських дітей, звісно мріяла стати зореплавцем. Якщо ви не із Чернігова, то, може, вам і смішно зараз, але нам, чернігівським дітям радянської доби з дитинства і згадати нема чого, окрім ракет, космічних станцій і різних небесних тіл, рясно розкиданих по дитячих майданчиках містом (це тому, що у нашому місті було льотне училище, де готували космонавтів, тож нас зомбували цією темою з садка). Інколи мені виносить мозок усвідомлення того, що мої батьки зростали в часи, коли один телевізор був на всю вулицю, і у важливі моменти всі сусіди сходились до того телевізора, щоб дізнатися останні новини, наприклад про політ Гагаріна, а я уже розмірковую ночами, як би свої наукові відкриття перетворити на мобільні додатки, щоб іще у цьому десятилітті побачити, як той світ таки змінюється у потрібному мені напрямі. Але поки що я просто письменниця, ваша, сподіваюся, улюблена блогерка, друг і порадниця, і трохи вчителька, бо на моєму сайті, окрім блогу, є і такий розділ як “Лабораторія”, де я публікуватиму свої дослідження і навчальні курси.

Взагалі-то я знаю, як сильно людей нервує це просте запитання “хто ти?”, особливо тих людей, які ніким себе не відчувають, або тих, хто, навпаки, відчуває себе цілим всесвітом. Ось це друге, безперечно, про мене. Мені завжди було важко визначитись, хто ж я є. Але війна допомогла. Так сталося, що я опинилася відірваною від звичного мені світу, ізольованою від великої кількості людей, які звично наповнювали мої дні протягом життя. Коли твій світ зазнає таких різких, непроханих змін, та ще й спричинених катастрофою, то стає очевидним, що за певних умов ти не можеш бути не те, що всесвітом для когось, ти взагалі заледве можеш існувати. І тоді постає важливе запитання (може, і найважливіше у нашому житті): а що (або хто) може бути твоїм всесвітом? На що ти можеш спертися не лише, щоб вижити, а щоб і стати щасливою? Мене знову порятувала мова, знову, як і у сумні часи мого дитинства, і як у тривожні часи юнацької невизначеності. Моя мова, безперечно, і є мій всесвіт. Я людина, закохана в слова, і впевнена, що вони мені завжди відповідають взаємністю. 

Також ще ви маєте про мене знати, що я максимально непрагматичний автор. Все своє життя я шукаю можливість займатися непрагматичною наукою і непрагматичною творчістю. Я не народилася в родині багатіїв, щоб мати таку життєву свободу – не працювати заради грошей. Але попри це, все, що я створюю протягом свого життя, з’являється на світ з єдиної причини –  непереборної потреби бути створеним.

Тож, про що конкретно ти будеш тут писати, Аню? – певно, запитаєте ви. Якщо чесно, то я ще і сама не знаю, про що я буду писати. Ми ж уже з’ясували, що автор я не прагматичний, тож у мене немає ані контент-плану, ані уявлення про цільову авдиторію. Я знаю, що мої читачі – це розумні і допитливі, свідомі і прогресивні люди з тонкою душею і чітким уявленням, в якому світі вони хотіли б жити. І, певно, я так відчуваю, що мої есеї, про що б вони не були, якимось чином дають можливість цим прекрасним людям у тому світі побути. Тому, мабуть, писатиму про те, чим живу: про слова, про війну, про музику й інше мистецтво, про книжки і фільми, які залишають на мені відбиток, про людей, які справляють сильне враження, про біль і про щастя, про власну філософію і про чужу, але цікаву, про потворність й ірраціональну красу людського світу, а також і про довершену гармонію Всесвіту. Але це не точно, бо незбагненні нитки долі можуть знов сплутати всі карти 🙂 

Ось тут ви можете ознайомитися з політикою конфіденційності мого сайту.

Проскроливши до самого низу, ви знайдете форму, за допомогою якої зможете підписатися на оновлення мого блогу, і свіженькі дописи будуть приходити прямо до вас на пошту.

Ну, і ще я залишу можливість для вас прокоментувати цей допис, щоб ви мали змогу тут висловити свої думки і почуття, навіяні контактом із моїм світом. Для мене це надзвичайно важливо. Ваші відгуки дуже надихають і мотивують, адже я маю змогу тоді відчути, що між нами справжні стосунки і що цей світ, який я тут створюю, не лише мій світ. Також я впевнена, що ваша присутність тут є важливою не лише для мене, але й для інших читатів. І я дуже хочу, щоб кожен, хто прийде сюди вперше, відчув, що він тут не сам.

Дякую, 

ваша Аня )

П. С. Разом зі мною над моїми текстами працювала моя редакторка, прекрасна письменниця Марина Єщенко.